/Files/images/42604899.gif

Про «Слова ласкаві , а думки лукаві»

Мета. Формувати в учнів непримиренне ставлення до лицемірства, брехливості, підлабузництва; поглиблювати усвідомлення людської гідності, чесності, правдивості як необхідної умови самовиховання.

План бесіди

1. Стати людиною — найголовніше завдання самовиховання.

2. Чесність, гідність, правдивість — визначальні риси справжньої людини.

3. Аморальність людини “з двома обличчями”.

4. Приклади зі шкільного життя.

5. Висновок: бути лицеміром, брехуном, підлабузником — ганебно.

Хід бесіди

Тема сьогоднішньої розмови з вами дуже важлива. Бажано, щоб ви всі взяли у ній активну участь, запам’ятали і зробили висновок для себе. Йдеться про найголовніше, заради чого ви ходите до школи. До речі, чи всі ви однаково розумієте мету свого навчання у школі? (Учні висловлюють свої думки.)

Усе, що ви сказали, правильно: здобуття знань, інтелектуальний розвиток, підготовка до здобуття майбутньої професії—це і є завдання шкільної освіти. Але найважливіше для кожного з вас — виховати в собі людину. В. Сухомлинський у листі до сина писав, що “…інженером можна стати за п’ять років, учитися ж на людину треба все життя” і закликав: “Виховуй у собі людську душу”. На думку видатного педагога, “найголовніший засіб виховання душі — краса в широкому розумінні — і мистецтво, і музика, і душевні стосунки з людьми”.

От і ми поговоримо сьогодні про стосунки з людьми. Саме в спілкуванні, у стосунках із людьми помітно, яким є кожен із нас. Справжню людину характеризують такі риси, як чесність, гідність, правдивість. Люди бувають різної вдачі: одні спокійні, розважливі, лагідні, інші різкі, суворі чи гарячкуваті. Але при всій розмаїтості характерів вони є справжніми людьми, якщо володіють чесністю, гідністю та правдивістю. Без цих рис — це вже не люди, за кого б вони себе не видавали. Тож брехуни, негідники намагаються приховати своє огидне єство, вдаючись до лицемірства.

Лицемір — це тип негідника, про якого народ каже: “У вічі як лис, а за очі—як біс”, “Слова ласкаві, а думки лукаві”. Така людина ще небезпечніша, ніж відвертий ворог, бо її зло приховано, і людина, не розгледівши підступності, може довіритись і таким чином бути обдуреною, обкраденою чи зрадженою. Недарма народ споконвіку вважає лицемірство ганебним. За ним криється підлість, продажність, шкурництво. Про таких Т.Г. Шевченко писав: “Суєслови, лицеміри, Господи прокляті…” Огидний тип лицеміра змальований у багатьох творах художньої літератури. Один з таких творів ви вивчали. Пригадайте, який це твір? (Глібов “Лисиця-жалібниця “.)(Учень читає напам ‘ять байку)

Чи траплялися вам в інших творах літератури або в побачених фільмах отакі “лисиці”?

§ Як ви ставитесь до подібних людей?

§ Звідки, на вашу думку, беруться такі люди? Чи їхні огидні риси вроджені, чи набуті внаслідок неправильного виховання?

§ Що спонукає людину говорити неправду?

— Чи зустрічаються прояви лицемірства у шкільному житті? (Слухання міркувань учнів.)

Проблемна ситуація. Послухайте й дайте оцінку вчинкові учня.

Борис не підготувався до контрольної роботи з математики і списав задачу в Зіни. Переписуючи, помітив у її роботі механічну помилку, допущену при обчисленні, але не сказав про це дівчинці, а в своєму зошиті записав правильно. У результаті він отримав вищу оцінку, ніж Зіна. Борис краєм ока спостерігав за Зіною і помітив, як зблідла дівчинка, коли вчитель оголосив результати контрольної роботи…

Поставте й ви свою оцінку Борису. Але не за списану задачу, а за його вчинок. Як би ви назвали його? Чи хотіли б ви мати такого друга? Чи можна надіятись, що він вас не підведе у скрутну хвилину? (Висловлювання учнів.)

Бажання отримати кращу оцінку своєї діяльності, заздрість, страх перед відповідальністю, прагнення сподобатись іноді породжують серед учнів такі негідні явища як доноси, нашіптування, брехня, перекладання своєї вини на інших тощо.

Розглянемо таку ситуацію.

Увесь клас однієї школи порушив правила: учні самовільно пішли з уроку на прогулянку в парк. Звичайно, така “ідея” виникла не у всіх разом, були ініціатори, були, очевидно, й противники. Але врешті-решт вирішили: всім нічого не буде. Звичайно, всі й винні у порушенні дисципліни, хто б не був ініціатором, кожному належить відповісти за себе. Але Оленка вирішила інакше. Вибравши зручний момент, вона потайки донесла вчительці, хто подав ідею втечі з уроку. Вона ж, мовляв, не хотіла йти з усіма, але їй погрожували. Та й боялась, що після цього дівчата не захочуть з нею дружити.

Надія Іванівна вже вислухала чимало неприємних слів через порушення, вчинене довіреним їй класом. Але тоді їй було не так гірко, як тепер, слухаючи Оленку.

“Отже, ти боїшся, що з тобою не захочуть дружити? — перепитала вона ученицю. — Я б могла тебе зрозуміти, якби ти підійшла вибачитись за себе і своїх товаришів. Але ж ти рятуєш себе, виказуючи, а отже, й зраджуючи інших. То чи варта ти, щоб з тобою дружили? Подумай над цим. Мені прикро за весь свій клас, але ще більш боляче й соромно за тебе…”

Поміркуйте й ви над тим:

§ Чи могла Оленка після цього дивитися в очі своїм однокласникам?

§ Знайдіть вихід із даної ситуації.

§ Як, по-вашому, могли розвиватися події далі? (Міркування учнів, можливі протилежні погляди. Учитель спрямовує в потрібне русло дискусію, щоб вона не стала сваркою.)

Заключне слово

Подібні ситуації, на жаль, іноді трапляються в житті школи. І їх не можна нічим виправдати. Адже, вчинивши порушення, учні підвели вчителя, урок якого “прогуляли”, підвели класного керівника, якому довелося вислухати докори директора, підвели директора. А чи знаєте ви, що якби, не дай Боже, щось скоїлось із учнями під час цієї прогулянки, до відповідальності притягнули б перш за все директора? Можливо, він би поплатився й роботою, яку любить, якій віддає стільки сил. Але в даному випадку найганебніше виглядає Оленка. Саме її вчинок найегоїстичніший, підлий. Запам’ятайте, що доносити на інших — це й означає, бути лицеміром, діяти нечесно, непорядно, неблагородно. Це те, що й постріл у спину. Це огидно.

Якщо ти через необачність скоїв поганий вчинок, признайся сам і придумай собі кару. Карають винуватця, щоб не повторював поганих вчинків. От і подумай, як виховати у собі кращі риси. Нехай твоя помилка буде наукою для тебе, щоб не повторити її вдруге.

Бувають речі, про які не можна говорити вголос.

Якщо хтось із ваших друзів довірив вам таємницю, бережіть її. Благородне мовчання — це також мужність. Але припустимо таке: товариш признався вам у скоєнні чогось негідного або в намірі скоїти злочин. “Як тоді бути? — запитаєте ви. — Мовчати — значить бути співучасником зла?” Якщо ви справді друг, зробіть усе, щоб переконати товариша не чинити зла або признатись у вже скоєному. Докладіть до цього всіх зусиль. Але ні в якому разі не доносьте, не виказуйте довіреної вам таємниці. Та й не погоджуйтесь з тим, із чим у душі не згодні, не підладжуйтесь під чиюсь волю навіть заради збереження дружби, бо не мати власного погляду, втратити своє обличчя — теж негідно.

Кожен із вас, певна річ, хоче бути красивою людиною. І здебільшого турбуються про красу зовнішню. Але не забувайте: аморальна поведінка нівечить не лише душу, а й зовнішність. Звичка брехати, лицемірити, нашіптувати створює блукаючий погляд: людина уникає дивитися прямо в очі іншим, в її погляді важко прочитати думку, вона її приховує.

Підлабузництво, догідливість не тільки надають улесливості очам, обличчю, а й накладають відбиток на свою зовнішність.

Бути самим собою, дорожити власною гідністю, честю — ось джерело справжньої людської краси. Будьте ж творцями власної духовної краси. Завжди пам’ятайте про честь, гідність, правдивість.

6 та 7 класи

Кiлькiсть переглядiв: 544

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.